Євдокія КАШУБА, учитель зарубіжної
та української
літератур, української мови
ОЗ Котелевської
гімназії №1 імені С.А.Ковпака
Котелевської селишної ради Полтавської області
Всеукраїнська науково-практична конференція
«Олесь Гончар у
духовно-культурному часі та просторі» (05.04.2023)
БІОГРАФІЧНЕ ПІДҐРУНТЯ «ЩОДЕННИКІВ» (Том 1) і «ПОЕТИЧНОГО ПУНКТИРУ
ПОХОДУ» ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
Стаття є текстуальним дослідженням теми війни у частині
«Щоденників» (Том 1) і збірці «Поетичний пунктир походу» Олеся Гончара.
Звернено увагу на біографічні факти, які лягли в основу творів письменника.
Виокремлено основні підтеми щоденникових записів. Проведено зв’язки з
сьогоденням.
Ключові слова: актуальність, біографічний факт, людина війни, щоденник.
Я вольним був, таким і буду,
Однаковим у всі часи.
Олесь Гончар, 1943
Особливе місце серед художньо-документальних жанрів посідає письменницький щоденник як оригінальний і маловивчений жанр літератури. У ньому поєдналося все сокровенне, усе найхарактерніше в особистості письменника. Щоденник – не витвір мистецтва, адже в ньому найменше всього «штучного», «художнього». Щоденники не створюються, а ведуться. У них ми маємо справу не з посередниками, не із «замінниками» особистості автора, а із самою особистістю в її глибинній основі. Щоденник не відображає, не малює образ людини – він частина її самої, деталь душі, вчинків, характеру [6, с.100 – 101].
Мета статті – проаналізувати частину «Щоденників» (Том 1) часів
Другої світової і збірку «Поетичний пунктир походу», яку поєднує зі щоденником
Олеся Гончара тема війни; обґрунтувати
актуальність обраних для дослідження творів.
Актуальність роботи полягає
-
у зображенні подій війни очима очевидця;
-
в оголеній правді (без прикрас, через власні емоції і
власний досвід) зображуваного;
-
у порушенні проблем
ü мир і війна;
ü людина часів війни;
ü звірства і безчинства
ворога;
ü ціна за мир;
ü відповідальність за
злочини;
ü любов до Батьківщини
попри табори і полони;
ü історична пам’ять про
загиблих;
ü взаємодопомога країн
світу у разі війни;
ü відповідальність перед
загрозою війни.
-
у суголоссі теми війни Другої світової і
російсько-української від 24.02.2023 року.
Жанр щоденних записок забезпечував
більше свободи й відкритості у вираженні думок і почуттів, тому особливо
приваблював таких українських письменників, як Олександра Довженка, Ольгу Кобилянську, Миколу Куліша, Аркадія
Любченка, Валеріана Поліщука, Тараса Шевченка. Також чимала когорта щоденників полтавських письменників – Остапа
Вишні, Олеся Гончара, Олекси Ізарського, Володимира Короленка, Володимира
Малика, Володимира Мирного, Панаса Мирного, Василя Симоненка, та багатьох
інших.
Щоденник – це щоденні записи
індивідуального характеру про події, факти, враження від чогось тощо; зошит для
таких записів [5]. Щоденники, мемуари, біографії/автобіографії тощо відображають не лише суспільно-політичні та
культурно-естетичні події епохи, а й прагнуть заглянути в середину цих явищ,
здетермінувати, увиразнити їхні особливі риси, а також проаналізувати та
інтерпретувати культурно-історичну дійсність максимально достовірно [6, с.97].
«Щоденник» Олеся Гончара є
одночасно й цінним людським документом, і характеристикою непростої епохи, на
яку припало життя автора. Перші записи датовано 1943 роком, останні – 1995. У передмові
до видання дружина письменника зазначила: «… щоденникові записи відображають
всю панораму життя, творчих пошуків, громадської діяльності письменника. Тут і
зустрічі з цікавими людьми, і побачені
краєвиди, думки про прочитану книжку, влучний вислів чи слово, до цього не
чуте, враження з поїздок, важливі громадські події. Подеколи записуються думки
дискусійні, може, деякі його оцінки побратимів по перу аж надто різкі, та про
що б не йшлося, автор ніколи не був байдужий до
важливих проблем буття: чи йшлося про національну культуру, чи про
духовне здоров’я нації, про те, що йому боліло повсякчас. У життєвих оцінках
Олесь Гончар часто випереджав час» [т.1, с.6]. Але є відчуття надзвичайно
обережного ставлення саме до цих перших записів часів війни, у яких і думка як
вчинок і дія як вчинок були підпорядковані філософській новації – «вибору самого себе», принципу, що входить як
ключовий до всіх модифікацій екзистенціального філософствування і що у всій
повноті реалізував себе в художній творчості, осмислюючи духовний стан людини,
причетної до подій їй непідвладних. [2].
Отже, духовно-душевний, культурний
розвиток людини вивів її на шлях новації. Підтвердженням тому є воєнні нотатки,
їх наявність як факт, що Олесь Гончар започаткував «Щоденник» під час Другої
світової війни, коли перебував у німецькому полоні, тобто в мить чи не
найтяжчих випробувань [2, с.45]. Біографічні факти – події, важливі в контексті
змін траєкторії конкретного життя, це опорні точки, на основі яких
розгортається історія людського життя [1, с.21]. Відомо, що з початком Другої
світової війни, Олесь у 1941-му добровольцем пішов на фронт. У 1942-му був
контужений і потрапив у полон. У цей час пережив жахіття Харківського і
Полтавського таборів для військовополонених. Після звільнення з полону
залишився в армії. Тож і «Щоденники», і «Поетичний пунктир походу» мають цілком
біографічне підґрунтя.
Представлені в «Щоденнику»
авторські погляди близькі до екзистенціалізму – напряму, що претендував на роль
філософії людини ХХ століття, для якого характерні втілення у художніх формах
духовної кризи, абсурдності буття, трагізму існування людини й усього людства;
зображення важкого морального вибору особистості у критичній ситуації.
Які авторські погляди Олеся
Гончара виявлені нами у зазначених творах у ході дослідження? На які факти
звертає увагу Людина війни?
Це, перш
за все, біль за понівечену фашистами Україну: «Міста, красені України, перетворені в гори
цегли і попелу. На цих згарищах, як шакали, буйно бенкетують і розплоджуються різні
пройдисвіти, аферисти, спекулянти» [4, с.9]; «Село, як і місто, не живе, а
конає» [4, с.10]; «Вся країна корчиться в судомах, мов шматований заживо звіром
живий організм. Людина з усіма її думами й почуттями топчеться важким чоботом
солдата, а солдат, сам розчавлений фізично й морально, вмирає, не знаючи за що»
[4, с.9].
Фронтовик
зіткнувся з фактами звірств фашистів: «… У Полтаві фашисти під час відступу спалювали жінок,
закривши їх у будинках. … В Нижньодніпровську дітей кидали в Дніпро» [4, с.23].
Серед різних оцінок дівчина і жінка на війні є й така: «Наші дівчата заслуговують найвищої
похвали від майбутніх істориків цієї війни» [4, с.15].
Таким же болючим є свідчення вивезення населення з окупованих територій України на
примусові роботи в Німеччину: «Добивають … набори в Германію. Це такий невблаганний
тисячоротий змій, який з нечуваним цинізмом і автоматичністю пожирає цвіт
українського народу. … Важко підрахувати зібраних туди в рабство. Але мені
здається, що це становить цифру в декілька мільйонів» [4, с.12], «Ходять чутки
про загальну евакуацію населення. Всі люди як приголомшені. Остались
сторожувати баба та дід. Як важко на серці. Як би все забути?» [4, с.21].
Вражає і закарбовується в пам’ять становище полонених: «… евакуйовані з Воронежа, Сталінграда, Білгорода.
Обдерті, злиденні, живуть на баланді, працюють майже без вихідних. Так як і ми,
полонені» [4, с.12], «Не можу я забути, як ми в таборах стояли цілими днями під
липневою спекою – в черзі за пів літром води… У таборі для нас вонюча баланда з
червивим сиром, нагаї, мертві…» [4, с.17].
Таким же болем пронизані рядки
вірша «Етап»: «Полонені валяться з ніг. Ідуть полонені босі. Горить сніг» [3, с.17].
Біографічною
є згадка про Холодногорську тюрму, «… де цілий «цех», мов середньовічних ремісників,
клепав біля туалетів котелки з іржавих шматків бляхи, щоб тут же збути на
«тучу». І тут же по Харків: «Я був тут іноземець – голий, закутий, гордий» [4,
с.18].
У вірші «Холодногорська тюрма» читаємо рядки: «Усе
найдорожче я втратив, Що мав у житті до війни. Не маю ні друга, ні брата, Лиш
маю – чотири стіни» [3, с.11].
Тому емоційний
стан часто-густо дуже важкий:
«Не можу я забути багато чого. … моя ненависть буде невмируща, і я не звикну, не примирюсь, поки буду жити» [4,
с.16], адже «Я бачив за війну те, що бачили не багато хто. Багато що, багато що
зрозумів і від цього, можливо, отупів» [4, с.53]. Однак у записі від 13.08.1944
читаємо: «Боже, яке ти щастя дав людині і як вона не вміє застосувати його!», а
07.10.1945 – «Люблю життя великого міста. Ти тут і ніщо, ти тут і все».
Тема щастя неодноразово порушується
автором щоденника. Крізь ноти песимізму просочується проміння любові до
словацької жінки Юлії – і він ніби просить прощення «перед іншими бідняками за
своє багатство». Листування з Люсею, першим коханням, також проходить
крізь записи воєнного часу.
Під час зупинок Олесь Гончар
сповідує культ «життя». Не дивлячись на війну, він залишає, як і писала у
передмові Валентина Гончар, думки про
прочитані книжки (М. Горбатова «Нескорені», Р. Грінвуда «Загін виходить») та
переглянуті кінофільми – «Концерт фронту», «Фронт», «Олександр Невський»,
«Серенада сонячної долини», «Immense», «Музична історія», «Ніч у Будапешті»; влучні вислови,
говірки: «Воли на фронті, корови гуляють з німцями, а свині в поліції», «У
Харкові дощ, в Тирасполі слизько, ой тікайте, постоли, бо чоботи близько»,
«Краще жахливий кінець, ніж жах без кінця», «Війна закінчиться не випадково.
Але я залишитися живим можу тільки випадково».
Які ще біографічні
факти з життя фронтовика ми
спостерігаємо? Це перебування у медсанбаті (запис від 20.11.1943), переведення
у полк (224) (08.07.1944), представлення до ордену Слави 28.08.1944-го і його
отримання 05.06.1945-го, нагородження медаллю «За відвагу» 01.02.1945-го,
отримання звання старшого сержанта 15.03.1945-го. Не залишило нас байдужими і таке зізнання: «Я релігійний. Я
вірю в Бога. Бо тільки диявол, нечистий дух міг так демонські перекрутити,
спотворити коротке людське життя, наповнити його стражданнями, яких би
вистачило для сотень поколінь роду людського» [4, с.53].
А чого вартує «маршрутний листок» Людини воєнного часу! Вражає зібраний нами
перелік пройдених доріг країнами Європи. Тож звідки почав свій похід
Гончар-солдат і де закінчив його? Відповідь перед нами в наступному.
25.09.43, УКРАЇНА (Кишеньківські
садки, Федорівка, Велика Маячка, Ляшківка, Шарівка, Суха, Бородаївкка,
Матронівка, Жовта – Зелена, Олександрівка, с. Верблюжка, Кіровоградські степи,
Калинівка, Кіровоград, Рівне, Соколівка, Степанівка – зелені Кошари) – 06.04.44, МОЛДАВІЯ (Флоринівка, Коси,
Станіславка) – 15.04.44, БЕССАРАБІЯ ( Кушнірка, Кунін, Флорешта, Більці) –
23.04.44, РУМУНІЯ (Херлеу, Ближешти,
Ясси, Бугуші, Трансільванія, Яслодань) – 05.12.44, ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА (Бер, Іпель,
Сечені, Грон, Поставиці, Банська Бистриця, Нітра, Морава) – 06.04.45, АВСТРІЯ
(Гейзельберг, Лоденіц) – 12.05.45, ЧЕХІЯ (Ієлгава, Бенешів, Прага) – 28.06.45,
УГОРЩИНА (Мор, Будапешт, Сольнок, Мезьомур, Арад, Дева, Сімерія) – 12.11.45,
РУМУНІЯ (Брашев, Плоєшти, Ясси, Унгени, Більці) – 21 листопада 1945,
БАТЬКІВЩИНА, «Мороз і сонце» [4, с.114].
Вражають і попутні штрихи культуролога: «Бідна і некультурна країна (Румунія – авт..). Погано,
по-варварськи оброблені поля. Ні техніки, ні доріг, ні одягу» [4, с.47]. «В
містах побачив справжню Європу. Взагалі я її побачив тільки в Чехословаччині» [4,
с.91]. «Типове життя угорської провінції. Скучні обличчя, скупа торгівля
крамарів, похмуре все» [4, с.98].
Тож де б не перебував Олесь Гончар
зі своєю місією визволителя, його не полишав смуток за
Батьківщиною – Україною. Читаємо: у Бессарабії «стало відразу сумно, якось сумно під ногами» [4,
с.45]; «Привіт вам, голубий Дніпро, білі вишневі сади і ясне сонце моєї
України! Туга, туга невимовна! Не можу дихати чужим повітрям» [4, с.47]; «Око
тужить за зеленими степами», «Чи побачу я ще Батьківщину? Мабуть, ні» [4, с.57];
«Здається, прокинешся і опинишся на Батьківщині» [4, с.59]; «… скоріш би на
Батьківщину, скоріш би в ешелони», «Чужі
країни, чужі наріччя залишаються за спиною» [4, с.112].
Чужі країни дійсно залишилися
позаду.
Попереду – важкі роздуми про день
прийдешній.
… Частина щоденника воєнного
періоду завершується «Листом американському солдату». Ключовими у ньому є слова
робітника з Чикаго: «Війна закінчилася…, але вороги у нас іще знайдуться. Вони
махнуть рукою на кров, пролиту нашими народами. Вони спробують знову підпалити
мир, добутий нами, солдатами. … Ми будемо бити по руках, якщо ці руки
протягнуться до того, що ми, прості люди, завоювали і скріпили кров’ю» [4, с.118].
Лист закінчується риторичним питанням, чи пам’ятає про це робітник із міста
Чикаго?
Ніби відповіддю на поставлене
риторичне питання є перший щоденниковий запис Олеся Гончара від 06.1943-го: «Чи
буде коли оцінено все безглуздя й злочинство цієї бойні, чи будуть коли її
творці навіки прикуті до ганебного стовпа! Я сповнений чорного песимізму…» [4,
с.9].
Кожен рядок щоденника – актуальний,
суголосний нашому сьогоденню, хоча за вікном XXI століття! Такий же актуальний і вірш із поетичної
збірки, свого роду «Конспекту почуттів», «Україні», бо й сьогодні «Плюндруються … сади» України, «чужинець поле крає», за Україну встали мільйони і розправило «крила
молоде Безсмертне плем’я України!» [3, с.7]. Прикро, але і ці слова Гончара правдиві: «Україна – плачі й голосіння, Які не вщухають ніколи!» [3, с.18].
Нам усім сьогодні треба докласти
максимум нелюдських зусиль для того, щоб все-таки «плачі й голосіння» в Україні
припинилися раз і назавжди, навіки.
Таким чином, ми довели не тільки
біографічне підґрунтя «Щоденників» (Том 1) і збірки віршів «Поетичний пунктир
походу», а й той факт, що Олесь Гончар у духовно-культурному часі та просторі актуальний
як ніколи. Ми переконалися в тому, що щоденники О. Гончара «не є ані пасивним
записом подій, ані незацікавленим свідком, він – активний чинник у житті автора» [6, 101]. Щоденники
Олеся Гончара, рівно як збірка віршів «Поетичний пунктир походу», ілюструють
його як цілісну творчу особистість, що зреалізувала себе всебічно і в
мемуарному, і в поетичному жанрах.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Біографічні документи в освіті: теорія і практика: матеріали
Всеукраїнської науково-практичної конференції (25 квітня 2017 р.) [наук. ред.
Л.В. Литвинюк]. Полтава : ПОІППО, 2017. 148 с.
2. Вельможко Я. Ю. Щоденник Олеся Гончара і рефлекси
екзистенційної свідомості. Філологічні науки. Вісник Запорізького національного
університету. №2. 2008.
3. Гончар Олесь. Поетичний пунктир походу: Поезії. К.: Видавничий
центр «Просвіта», 2000. 120 с.
4. Гончар О. Т. Щоденники: У 3-х т.: Т. 1 (1943 – 1967) / Упоряд.,
підгот. текстів, ілюстр. матеріалу та передм. В.Д.Гончар; [Худож. оформ. М.С.
Пшінки]. К.: Веселка, 2002. 455 с.
5. Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970 –
1980). URL: http://sum.in.ua/s/shhodennyk (дата звернення: 15.03.2023)
6. Стахнюк Наталія. Щоденник письменника: аспекти дослідження.
Слово і час. 2012. №7. С.97 – 104.
Немає коментарів:
Дописати коментар