Душа не знайшла, що роками шукала.
Душа напівзламана з неба упала,
Ударилась боляче, несамовито,
Сказала собі чи комусь: “От ми й квиті...”
Зібралась докупи і в тихім мовчанні
Пішла на дорогу собі на світанні,
Всміхнулась до сонця, до хмар і до тиші,
До жайвора, голуба, дятла у лісі,
До трав шовковистих і вікон блакитних,
До сосен, дубів. яворів урочистих.
Нікого душа ні про що не питала,
Ба більш на розпутті вона не стояла.
8 травня 2026
Немає коментарів:
Дописати коментар