Вона
збирала берегом каміння
І клала
в торбу знайдений вантаж…
Одним-одна
посеред оніміння…
На шию
тихо звісила багаж…
А потім
йшла березою у море,
Допоки
легко досягала дна.
То скоро
почалися смертні лови
В обіймах
бірюзового одра…
Примарились
усміхнені обличчя…
Що привело
її на хвилі сольові…
Вернувся
глузд і вроджене величчя
Та й
скинула ті брили кам’яні!
Ковтала
жінка рятівне повітря…
В повітрі
роздававсь тривожний гук…
Вона
знімала водяне похмілля
І чорну
правду із жіночих рук…
Сміялася,
мов пташка після співу…
Дивилася
на друга, що шукав…
І кинулась
в обійми із розбігу…
То час
Життя її оберігав…
16 червня 2024
Немає коментарів:
Дописати коментар