День Компліменту

11 квітня 2021, неділя

   надворі весна. ще віє прохолодою й ночі з приморозками, але вдень пригріває сонечко. з’являється надія на те, що зима позаду.

   Стефанія, відчуваючи тепло крізь шибки вікон, без затримки наділа стильний в’язаний спортивний костюм кольору льон, таке ж стильне й оригінальне пальто (як спогад про Крим, Євпаторію), білі кросівки і вийшла з дому прогулятися, подихати свіжим повітрям, відчути весну всіма фібрами.

 сонячно… тепло… гарно… чудово…

   містечко малолюдне: вихідний!

   на дитячому майданчику бавиться дітвора. чимало татусів прогулюється з малюками в колясках – і це не могло не тішити жіноче серце Стефанії. часи змінюються! татусі все більше часу проводять зі своїми дітьми. і взагалі, жити стало краще, жити стали веселіше!

   автотрасою час від часу мчали автомобілі…

   крок за кроком, повільно, не поспішаючи, вдивляючись у сонце і небо, у будинки і дерева, на яких от-от вибухнуть бруньки і сповістять про справжню весну, Стефанія йшла дорогами рідного краю…

   повернула на одну з них, широку, гучну, зі звичайними будинками, проте сучасними. тут життя вирувало: хто ремонтував машини, хто тільки під’їжджав, хто прямував у сторону іншого села, хто проводжав своїх рідних.

   від одного з дворів від’їхав сріблястий автомобіль.  жінка з чоловіком стояли біля воріт в очікуванні – і той, розвернувшись, під’їхав знову.

   Стефанія тільки-но пройшла мимо цієї купки людей, як раптом хтось ухопив її за рукав.

-         Ой… - неочікувано уклякла вона.

-         Вибачте, - перед нею стояла та ж огрядна жінка у рожевому халаті і трималася рукава пальта Стефанії. – Знаєте, ви така красива Жінка! Якби ви знали, яка ви гарна і красива, тільки не сумуйте! (Стефанія мало не розревілася від того, що хтось вичислив її душевний стан). От ви йдете вся ТАКА!.. (Вона окинула Стефанію жестом з ніг до голови) Дай Бог, щоб у нашому містечку побільше ходило вулицями  Таких Красивих Жінок! Я давно за вами спостерігаю. Ви Така…

   Стефанія вже й не знала, що робити, чи вірити, чи слухати, ти кинутись геть далі…

    А випадкова Жінка в який раз повторювала слово «красива» й сипала компліментами…

-          Ми звернули на вас увагу ще як їхали в машині. Моя донька, побачивши вас, сказала: «Мамо, подивися, яка красива жінка!» Вона сфотографувала вас на мобільний. Справді, повірте мені, що це так. Дай вам Боже здоров’я на довгі літа й бути такою ж красивою!

-         Дякую. Хай і вам щастить!

   І Незнайомка, ще раз потиснувши руку Стефанії, пішла до своїх рідних людей.

   А Стефанія, розгубившись, ішла і довго не могла справитися з собою. Сльоза котилася за сльозою… Жінка дивилася на високе блакитне небо, сліпуче сонце, а душа плакала-ридала… Красива?..

   Їй хотілося прикрити голу душу, щоб ніхто і ніколи більше не читав і не бачив її смутку і того, що крилося за ним.

   Споглядаючи голубу височінь, продовжуючи свій променад, Стефанія склала подяку Богу у цей незвичайний День Компліменту.

   P.S. А наступного дня Стефанії стало зле - і вона потрапила до лікарні...